|
Неперевершена Примадонна української опери
12 червня - день народження Євгенії Мірошниченко
12 червня, четвер
Поширити у Facebook
Її розкішний голос у поєднанні з акторським талантом справляли приголомшливе враження на глядача. Вона не просто співала, вона поринала в образ героя, серцем і душею проживала його життя на сцені, її вираз обличчя передавав усю гаму почуттів – від драматизму до комедійності. Діамант вітчизняної опери другої половини ХХ століття.
Унікальний дар і філігранна техніка співу Євгенії були не тільки об’єктом захоплення, а й предметом заздрощів.
"Євгенія Семенівна Мірошниченко – це явище у вокальній, музичній, артистичній діяльності, людина, обдарована від Бога і від батьків усім, чим тільки можливо.
Як уявити собі, що вчорашня учениця ремісничого училища виходить на сцену у «Травіаті» так, наче вона народилася у криноліні! А вершина її творчості – «Лючія ді Ламмермур», - звідки взявся оцей аристократизм, що не розмивається навіть божевіллям (це ж бо дуже слизька для багатьох сцена, бо, як відомо, від великого до смішного...)?
У консерваторії вона пройшла прекрасну школу в оперній студії у диригента Веніаміна Тольби, який виховав блискучу плеяду видатних артистів, і вона була її прикрасою. Коли Женя прийшла у театр, вона була зовсім юною. Художнє керівництво сказало, що не бачить у неї перспективи. Але директором тоді був Віктор Петрович Гонтар, який не мав ні вокальної, ні музичної освіти, але у нього була безумна любов до театру, до артистів. Він зібрав таку плеяду, на якій театр їхав років тридцять і не знав проблем з виконавцями. І ось він під свою відповідальність взяв цю дівчинку в трупу. А потім як почав ганяти її по конкурсах – то до Москви, то до Тулузи. Вона привозила золоті медалі, а він пишався так, наче то була його дитина. Вона стала прикрасою театру, прикрасою епохи.
Навіть говорячи про Мірошниченко у найвищому ступені, не можна обмежувати її здібності і можливості тільки вокалом, або тільки Лючією. В усіх виставах, як національного, сучасного, так і класичного репертуару вона сяяла своєю виконавською обдарованістю. Діапазон її співу сягав соль третьої октави повним голосом. У своїх виставах вона працювала у парі с Белою Руденко, вони однаково були зайняті у репертуарі, але мали різні ступені обдарування: в одній було більше від розуму, в другій від Бога. А артистові все ж таки, мабуть, ближче те, що дається від Бога. Цей дар давав можливість Євгенії Семенівні створювати надзвичайні образи, примушував тріпотіти зал.
Артист дуже тонко відчуває різницю між аплодисментами захвату і ввічливості. У неї завжди були аплодисменти захвату. Її обожнювала публіка, всі, хто знав її, працював з нею. І найцінніше те – а це дається далеко не всім вокалістам, - що вона вміла передати свій дар, свої знання учням. Вона виховала блискучу плеяду вокалістів, і не тільки колоратур, але й меццо-сопрано, і навіть тенора і баса – маються на увазі Михайло Дідик, Сергій Ковнір. Чи не найголовніше в Євгенії Семенівни те, що по суті будучи абсолютною примою, вона була дуже проста і доступна у спілкуванні. Зіркова хвороба її не торкнулася. Тому без трепету про неї згадувати неможливо. Зараз чомусь час летить дуже швидко. Ми останнім часом багато спілкувалися у консерваторії, тісно дружили сім’ями. Я знав її дуже давно і дуже добре, завжди захоплювався нею, ставив у приклад собі і іншим – як можна досягти таких висот, яких досягла вона. Буває людина обдарована, але не вміє скористатися своїм даром. А вона відкрилася в усьому, на що була здатна. У цьому була її людська суть. Це була блискуча співачка, чудова людина, яка залишила незабутній слід у серці кожного, хто її знав" (за спогадами Л. М. Венедиктова).
Є. С. Мірошниченко - видатна українська оперна співачка, педагог, професор (1931 – 2009 рр.).
Нагороджена званням Героя України (2006 р.).
Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1972).
Лауреат Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (Франція, 1958), Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957).
Кавалер ордена Ярослава Мудрого, ордена «За розбудову України», ордена Слави «На вірність Вітчизні», ордена «Знак Пошани», «За досягнення в культурі», міжнародної нагороди — ордена св. Станіслава.
Володарка Почесного титулу «Зірка українського мистецтва».
У 1957 р. закінчила Київську консерваторію (кл. Н Донець-Тессейр). Від 1980 — її педагог. В 1957 р. дебютувала на сцені Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка в парті Віолетти («Травіата» Дж. Верді) й нею завершила майже 40-річний сценічний шлях (1994 р.).
У 1960 р. стажувалася в Італії (Ла Скала, Мілан). Техніка виконання — могутнє форте, прозоре піаніссімо, блискуче філірування звука — була завжди підпорядкована розкриттю вокально-сценічного образу. У камерному репертуарі — старовинні вокальні твори, народні пісні («Стоїть гора високая», «На вулиці скрипка грає», «Чотири воли пасу я» та інші), твори українських композиторів («Соловейко» М. Кротвницького, «Помню, помню, о чем пел соловей» Ю. Мейтуса. «Журавка» О. Білаша, «Ой, піду я межи гори», «Солов'їний романс» А. Кос-Анатольського, «Якби мені черевички» М. Скорик), романси й пісні російських (О. Аляб’єв, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського, С. Рахманінова) і західних (К. Сен-Санса, Й. Штрауса) авторів. Є. Мірошниченко була неперевершеною виконавицею романсів «Соловей» О. Аляб'єва та вальсу «Казки Віденського лісу» Й. Штрауса; на київській сцені — партій Віолетти («Травіата» Дж. Верді) та Лючії ді Ламмермур (однойменна опера Г. Доніцетті).
Мала голос самобутнього тембру, унікального діапазону. Створила власний виконавський стиль, що поєднав традиції українського і західного виконавства.
Мистецтво співачки вирізнялося феноменальною віртуозністю, акторським талантом, блискучою Інтерпретацією найскладніших партій.
Євгенія Мірошниченко створила власну школу виховання молодих співаків, продовжила педагогічні традиції М. Донець-Тессейр і корифеїв національного оперно-вокального виконавства. Поміж учнів — лауреати всеукраїнських і міжнародних конкурсів, солісти Національної опери України та багатьох театрів світу, зокрема — М. Дідик, О. Нагорна, В. Степова, Т. Ганіна, С.Чахоян, К. Стращенко. С. Ковнір, О. Ярова, С. Пащук, О. Терещенко, викладачі НМАУ В. Семенова, Т. Ходакова.
Гастролювала у Канаді, Франції, Чехії, Японії, Румунії, Польщі, Болгарії, Німеччині, на Кубі... Має записи у Фонді НТРКУ, на грамплатівки.
Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук’янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) — концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. Однак оперна діва пішла з життя, так і не побачивши кінцеву реалізацію свого задуму…
Восени 2008 року Євгенії Семенівні в Німеччині зробили онкологічну операцію, після якої, через невеликий період, вона повернулася до викладацької діяльності.
Пішла з життя через те, що в неї відірвався тромб у ніч на 27 квітня 2009 року в Києві.


Виконавці: Євгенія Мірошниченко
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
|